Ви є тут

Головна

Напад нацистської Німеччини на СРСР поклав кінець мирному життю. Проте, незважаючи на зростаючу з кожним днем інтенсивність бомбардувань міста, заняття у Запорізькому машинобудівному інституті відбувались регулярно аж до 10 серпня 1941 року, хоча й відбувалися в іншій, пристосованій для цього будівлі, оскільки своїм навчальним корпусом Запорізький машинобудівний інститут змушений був поступитися військовому госпіталю.

У перші дні війни понад 600 студентів і викладачів були мобілізовані до армії. Багато з них були зараховані до військових академій, училищ, шкіл з підготовки офіцерських кадрів, стали офіцерами Радянської Армії. Завтрашні випускники вже добре знали техніку, були підготовлені ідейно та морально. Навчатися доводилося у прискореному темпі згідно до вимог воєнного часу.

52 студенти третього і четвертого курсів стали слухачами Артилерійської академії ім. Ф.Е. Дзержинського. Біля 30 студентів старших курсів були зараховані до Військової академії механізації і моторизації імені Й.В. Сталіна. 32 студенти стали курсантами 2-го Ростовського артилерійського училища, чимало студентів навчались у Смоленському, Томському артилерійських, Полтавському танковому, Московському мінометно-артилерійському, Омському та Тюменському військово-піхотних, Сталінградському авіаційному та інших училищах. Студенти молодших курсів були призвані до Червоної Армії.

Майже у всіх родах військ можна було зустріти вихованців нашого навчального закладу – артилерійських і танкових частинах, авіації та зв'язку, кавалерії, військово-морському флоті.

Від рядового до командира полку пройшли бойовий шлях полковники Олексій Парамонов і Олексій Козликін, до начальників штабів – майор Василь Трифонов, капітани Володимир Константинов і Андрій Качуровський.

Більше 400 колишніх студентів, викладачів, співробітників навчального закладу за героїзм і мужність у боротьбі з фашизмом нагороджені орденами та медалями.

Добровольцем пішов на фронт першокурсник механіко-технологічного факультету Борис Гарбарець. У перші ж дні війни Борис з товаришами-студентами з'явився до райвійськкомату. Як неповнолітнього його до армії не взяли, а направили до військового училища. У липні 1941 р. Б. Гарбарець з групою добровольців прибув до Севастопольського військово-морського училища берегової оборони. Розпочалося неймовірне за темпами і напруженням навчання. Проте офіцером Борис не став. Ворог уперто рвався до Севастополя. Жовтневою ніччю 1941 р. під проливним дощем курсантські роти здійснили 35-кілометровий марш до Бахчисараю і вранці зайняли оборону. Курсанти стійко тримали позицію, часто переходили в контратаки, тіснили ворога. 17 грудня почався новий масований наступ фашистів. Сили були явно нерівні. Гинули, стогнали від ран бійці, але з останніх сил тримались. Не обминуло віяло ворожого металу і Бориса Гарбарця. У цьому бою він був важко поранений, поміщений у польовий госпіталь, став інвалідом. За виявлений героїзм і відвагу Б. Гарбарець був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня і медаллю «За оборону Севастополя».

Орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І та II ступенів нагороджений Микола Горностаєв. Коли почалася війна, він, на відмінно закінчивши перший курс того ж факультету, що й Б. Гарбарець, добровільно пішов до армії. На його прохання був направлений до авіаційної школи. Йому не було й 18 років, а через два роки він – льотчик-винищувач, молодший лейтенант, бере участь у бойових операціях на 1-му Прибалтійському і 3-му Білоруському фронтах у складі 694-го винищувального авіаційного полку 3-ї повітряної армії. 112 бойових вильотів здійснив М. Горностаєв на американському літаку «Аерокобра». Літав у супроводі штурмовиків ІЛ-2, бомбардувальників ПЕ-2, ТУ-2, вилітав на розвідку військ ворога, на прикриття своїх наземних військ над полем бою, на штурм живої сили і техніки ворога. Збив у повітряних боях чотири літаки ворога. Тільки з 1 квітня по 8 травня 1945 р. провів 44 успішних бойових вильотів, розбомбив 6 автомашин із вантажем, 7 підвод із боєприпасами, підпалив два склади з боєприпасами і знищив до 40 солдатів і офіцерів ворога. М. Горностаєв – учасник боїв із Японією. Після війни він закінчив штурманський факультет Червонопрапорної Військово-повітряної академії і продовжив займатися авіасправою.

Від Сталінграда почав свій бойовий шлях студент групи № 2, кавалер двох орденів Вітчизняної війни, двох орденів Червоної Зірки, багатьох медалей, інженер-капітан, начальник пересувної артилерійсько-ремонтної майстерні Іван Єрмак – висококваліфікований, технічно грамотний командир. Виконуючи завдання з ремонту артилерійського озброєння в польових умовах, під вогнем ворожої артилерії, роботу виконував у стислі терміни, з оцінкою «відмінно». За чотири місяці 1945 року майстернею відремонтовано 150 артсистем різних калібрів від 76 мм до 203 мм, 380 оптичних приладів, 120 мінометів, 97 радіокомплектів, 187 телефонних апаратів. Єрмак воював до дня Перемоги, згодом став інженер-полковником.

Проте не всі повернулися з фронту додому. Війна – це завжди трагедія. За неповними даними 53 вихованці інституту загинули у боях з фашизмом і пропали безвісти. Це студенти: лейтенант Микола Івахненко, лейтенант Йосип Зельцер, лейтенант Арон Ламедман, лейтенант Андрій Іценко, молодший лейтенант Олексій Козачков, сержант Тихон Телегін, сержант Болеслав Янковський, рядовий Дем'ян Бувайло, рядовий Іван Коломоєць та інші.

Пам'ятати про тих, хто загинув у боях з нацизмом – наш обов'язок. Ми відповідальні за пам'ять про минуле.

Декан гуманітарного факультету ЗНТУ М.В. Дєдков